Про попередження сексуального насильства та експлуатації

Дитина – жертва сексуального насильства. Що робити?

Будь-яка форма жорстокого поводження з дитиною – це перш за все психологічна травма, яка зачіпає всі сфери функціонування дитини – фізіологічну, інтелектуальну, емоційну, особистісну і міжособистісну.

Сексуальне насильство над дитиною – тема дуже складна, суперечлива, що викликає неприйняття, протест і гаму суперечливих переживань. Навіть кваліфіковані фахівці не готові брати в роботу дітей з таким родом психотравми, адже один такий випадок вимагає дуже багато сил, уваги і енергії. Та й наше суспільство не готове приймати таку правду життя, адже вона порушує всі закони і підвалини суспільства, що склалися здавна.

Поширеність сексуального насильства над дітьми в світі оцінюється близько 20% у дівчаток і приблизно 8% у хлопчиків (згідно з аналізом 22 країн в 2009 році). За наявними даними найбільш високий рівень сексуального насильства над дітьми в Африці (близько 35%), найнижчий в Європі (9%).

Далеко не всі здійснюють сексуальне насильство над дітьми є педофілами (їх близько 10%), більшість злочинців знайомі зі своїми жертвами (близько 30% є родичами дитини, близько 60% є «друзями» сім’ї) і лише 10% – незнайомі люди.

Сексуальне насильство над дитиною часто призводить до важких наслідків і часто до психопатології, особливо у випадку, якщо дитина опинилася один на один зі своєю проблемою.

Серед основних психологічних ознак сексуального насильства над дітьми, виділяють:

• невластиві віку знання про сексуальні стосунки;
• нічні кошмари, страхи, енурез. Це свідчить про невротизацію дитини. Означає, що з дитиною щось сталося, що слід звернути увагу і прояснити.
• депресія, низька самооцінка;
• самогубні думки;
• відчуженість;
• проституція, безладні статеві зв’язки;
• відраза до свого тіла. Особливо це стосується дівчаток. Після сексуального насильства найчастіше змінюється ставлення до свого тіла, з’являється неохайність, тіло сприймається як брудне, огидне. Формується психологічна установка – якщо зі мною так вчинили, значить я погана.
• підвищений рівень агресії і т.д.

Що ж робити, якщо дитина стала жертвою сексуального насильства?

• Треба визначитися, яку першочергову мету ви переслідуєте? Знайти і покарати злочинця або реабілітувати дитину?
• Якщо першу, то прояснивши всі обставини, обов’язково повідомте про те, що трапилося в службу у справах дітей, соціальну службу і поліцію.
• Вислухайте дитину, спробуйте не транслювати свою тривогу. Якщо вона вам розповіла, це ознака довіри. Будьте для неї контейнером для почуттів і переживань.
• Не давайте марних обіцянок типу «Обов’язково знайду і покараю» або «З тобою більше такого не станеться».
• Не радьте дитині все забути і не згадувати, це безглуздо.
• Дайте дитині установку – щоб з нею не трапилося, ви все одно її любите.
• Дайте їй зрозуміти, що вона не винна, так склалися обставини і тому нічого не повернеш. (Найчастіше діти схильні всю вину брати на себе: «Якби я не пішла в цей день на репетицію, цього б не сталося»)
• Обов’язково зверніться за допомогою до кваліфікованого фахівця, який правильно вибудує стратегію реабілітації дитини, в залежності від віку, ситуації і тяжкості психотравми.

Повірте, що все можна подолати, головне – не впадати у відчай і правильно будувати життєві орієнтири.

І пам’ятайте, батьківська любов творить чудеса!

Діти і сексуальне насильство в інтернеті.

Що таке «секстинг» і «грумінг»?

За статистикою британської громадської організації IWF, кожні п’ять хвилин в інтернеті з’являється фото або відео сексуального насильства над дитиною

Україна перебуває у трійці лідерів-постачальників дитячої порнографії у світі, підрахували експерти. За статистикою, в Україні 560 осіб щодня розповсюджують у віртуальному просторі сцени насильницького змісту з неповнолітніми. Як запобігти поширенню таких матеріалів, і що робить для цього Україна та інші держави?

Європу можна вважати світовим хабом для розміщення матеріалів, що стосуються сексуального насильства над неповнолітніми. 9 із 10 вебсторінок, що містять зображення сцен сексуальної наруги над дітьми, розташовані на європейських серверах.

Такого висновку дійшли співробітники британської неурядової організації Internet Watch Foundation (IWF), яка займається пошуком і вилученням публікацій з дітьми, які постраждали від сексуального насильства у віртуальному просторі.

Згідно з даними свого останнього звіту, в 2020 році кількість порнографічних матеріалів з неповнолітніми зросла, і, як прогнозують експерти, ця ситуація буде погіршуватися, враховуючи пожвавлення діяльності «сексуальних хижаків» під час пандемії коронавірусу.

Починаючи з 2016 року, аналітики фіксують, що все більше вебсторінок із сексуальним насильством над дітьми, з Північної Америки перемістилися до Європи. Ця тенденція триває і далі.

«Відсутність покарання розв’язує злочинцям руки»

За час карантину діти стали проводити на 80% більше часу онлайн, паралельно з цим зросла кількість скарг щодо випадків булінгу (цькування – ред.) з використанням цифрових технологій, а сексуальна експлуатація дітей у віртуальному просторі збільшилась вдвічі.

Україна опинилася серед провідних виробників публікацій насильницького характеру над дітьми в інтернеті. Причому восьмеро з десяти неповнолітніх на цих порнографічних матеріалах – у віці від 3 до 13 років, а вартість віртуальних публікацій коливається від 500 до 54 000 гривень. У 92% матеріалів насильницького сексуального змісту жертвами були дівчата, майже половина з них віком від 11 до 13 років.

Сьогодні в Україні, на відміну від 130 цивілізованих держав світу, немає покарання за перегляд, придбання, зберігання і розповсюдження дитячої порнографії. Відтак ухвалення у другому читанні проєкту закону, який має криміналізувати цей злочин, є суттєвим проривом у напрямку захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства.

Як зауважують експерти, від 50 до 85% споживачів дитячої порнографії переходять до скоєння злочинів сексуального характеру проти неповнолітніх в реальному житті.

Грумінг – налагодження у віртуальному просторі довірливих стосунків із неповнолітніми, мета якого вступити з ними в сексуальний зв’язок, а також налякати і шантажувати дитину.

Секстинг (утворилось від «sex» та «texing», текстове повідомлення) – пересилання особистих фотографій, повідомлень сексуального характеру за допомогою телефонів, електронної пошти і соцмереж.

Куди звертатися?

Як правило, кінцевою метою грумінгу є отримання оголених зображень чи інтимного відео від неповнолітнього. Інколи віртуальні злочинці намагаються продовжити знайомство зі своєю жертвою у реальному житті.

Щоб застерегти дитину від подібних випадків, а також підвищити її рівень правової культури, в рамках інформаційно-освітньої кампанії з захисту дітей проєкт #Stop_sexтинг за підтримки компанії «Київстар», а також дитячого омбудсмена випустили відеоролики, в яких пояснюється, що таке секстинг, і як реагувати на нього батькам.

В Україні також працює чат-бот , звернувшись туди, неповнолітні зможуть отримати інструкцію, що робити, якщо їх шантажують і вимагають повідомлення сексуального характеру.

Потрібно зробити скриншоти листування зі зловмисником і видалити всі надіслані фотографії та відео, а також повідомити адміністрації сайту або соцмережі.

З березня минулого року в Україні працює урядова консультативна лінія щодо безпеки дітей в інтернеті за номером 1545*3.

За психологічною підтримкою можна звернутися до молодіжної організації Teenengizer, “Служби порятунку дітей” або Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Законодавство України передбачає відповідальність за злочини проти дітей в інтернеті: від штрафів за булінг до ув’язнення від двох років і більше за грумінг, розбещення, шантаж, вимагання інтимних фото тощо.

Прості кроки

 В основі безпеки дітей найперше лежить побудова довірливих стосунків і залученість батьків у життя своєї дитини.

Ось прості кроки, які радять зробити фахівці.

Маленькі діти і дошкільнята:

• Їм гаджети взагалі не потрібні, вони не повинні користуватися інтернетом без нагляду дорослих.

Діти молодшого шкільного віку:

• Найбільший ризик для них становить порнографічний контент і сцени насильства (за даними досліджень, діти вперше бачать такий контент у віці 7-11 років, часто несподівано). Тому обов’язковими є програми батьківського контролю.
• Говорити з дітьми про те, що вони можуть натрапити на неприємні, страшні для них речі і пояснювати, що дивитися їх не можна і що діти мають одразу розповісти про це батькам.
• Дітей цікавлять “табуйовані питання”, і якщо вони не отримують на них відповідей від найближчих людей, вони шукатимуть їх самі.
• Запитувати, в які онлайн-ігри і з ким грає дитина, адже спілкування з незнайомцями часто починається в особистих кабінетах на ігрових платформах.
• Пояснити, що ні з ким не можна ділитися особистою інформацією про себе та інших (адресою, телефоном, номером школи).
• Якщо є акаунти у соцмережах, потрібно встановити на них налаштування приватності, прибрати автоматичне визначення геолокації.
• З моменту, коли дитина стає власником смартфону, повинна бути чітка угода, скільки і що саме дитина може робити в інтернеті.
• У родині загалом має бути час, коли діти і дорослі не користуються гаджетами, наприклад, за обідом або перед сном.

АВОР NNIE SPRATT

Дітей цікавлять “табуйовані питання”, і якщо вони не отримують на них відповідей від найближчих людей, вони шукатимуть їх самі

Діти середнього і старшого шкільного віку:

• Основні ризики в цьому віці – це булінг, заклики до шкідливих дій (анорексії, самоушкоджень, суїцидів), секстинг та знайомства в інтернеті.
• Найбільш уразливою категорією є діти 10-13 років. Їхня поведінка в інтернеті ближча до дітей старшого віку, тоді як емоційні реакції – ще нагадують дітей молодшого віку.
• Розказати про “тест білборда”: перед тим, як викладати щось в інтернет, уяви, що це висить на великому рекламному щиті біля школи. Якщо думка про це викликає неприємні почуття, ділитися такою інформацією не варто.
• Спитати дітей, якими соцмережами вони користуються і що вони в них роблять. Перевірити разом налаштування приватності профілю, відключити автоматичну геолокацію в усіх додатках на смартфоні дитини.
• Навчити дітей, як поскаржитися на образливий контент або заблокувати людей, з якими їм неприємно спілкуватися.
• Наголошувати на тому, що долучати “в друзі” можна лише тих, кого дитина знає у реальному житті.
• Важливо також задовольняти потреби дітей у позитивних емоціях через спільні розваги та спілкування, щоби вони не шукали задоволень онлайн.